Homo mortirum: ответ на извечные вопросы человеческого бытия

Abstract

Человеческая деятельность с неизбежностью предстаёт перед сакраментальным вопросом смысла жизни, конечности жизни отдельного человека, футурологических проблем всего человечества. Определение человека в социальном смысле как homo mortirum позволяет выделить вектор направленности всего существования человека, поскольку в итоге жизни лежит завершение биологического существования. Авторский термин homo mortirum фокусирует все ипостаси деятельности человека, поскольку «человек умирающий» наделяет смыслом жизнь. Осознание конечности земного бытия держит в поле равновесия человека через миф, религию, философию.

Людська діяльність неодмінно стає перед сакральним питанням сенсу життя, кінцевості життя окремої людини, футурологічних проблем усього людства. Визначення людини у соціальному сенсі як homo mortirum дозволяє виокремити вектор спрямованості усього існування людини, оскільки в кінці життя лежить закінчення біологічного існування. Авторський термін homo mortirum фокусує всі прояви діяльності людини, оскільки «людина вмираюча» наділяє життя сенсом. Усвідомлення кінцевості земного буття тримає в полі рівноваги людину завдяки міфу, релігії, філософії.

Human activity inevitably faces the sacral questions such as the meaning of life, life finiteness of an individual person, futurological problems of all mankind. Determining a person in a social sense as a homo mortirum allows emphasizing on a tendency vector of the whole human existence, for the end of the person’s life means the end of his biological existence. The author’s term homo mortirum focuses on all human activity displays, whereas «a dying person» gives his meaning to life. Perception of natural life finiteness holds a person in balance space through a myth, religion and philosophy.